Мы возвращаемся к себе...

Козаки на малюнках Сергія Овчаренка

Не покидає дивна думка, що тут, на кордоні з Диким Полем, або Великим Степом, що починається аж в Монголії, наші предки тисячі років жили саме так, як ми живемо зараз, а не так, як ми звикли. Споряджали воїнів всім селом, скидалися їм на мушкети й шаблі, а самі йшли орати, сіяти й волочити. Платили десятину на монастир Межигірського Спаса, де доживали віку поранені запорожці і йшли на свято цеху булочників на Подолі. Усім суспільством насипали вали й копали рови довкола міст і тут таки відправляли хлопчиків вчитися в бурсу. Та що там, нашу Могилянку було засновано коштом війська Запорозького. Війна була прибутковою справою і однією з галузей економіки. А військова демократія - найпридатнішим для таких веселих умов суспільним ладом.

Все йде до того, що ми знову до такого стану речей звикнемо. То 70 років миру нас розбалували. Якби українці слухали заклики не робити чогось під час війни, вони б не зробили взагалі нічого.\


Антон Санченко


https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=829079283808920&id=100001205690197