![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lilibay
В дополнение к напечатаному
читая Wallersteina - Украина, Хлеб и Мир-система
"КАК ОНО ВСЁ БЫЛО НА САМОМ ДЕЛЕ".
За колонизацию...
"В 1701 г. в бассейны донских притоков - Битюга и Осереди - были переселены 4919 "крестьянских душ обоего пола". Это были крестьяне из дворцовых волостей Костромского, Пошехонского, Ростовского и Ярославского уездов (ну да, те самые уезды, откуда и можно было черпать ресурc демографический для колонизации? откуда ж еще? - Thor). По данным, представленным в Приказ Большого дворца битюгским управляющим, к 1704 г. 3409 человеу умерло, 1141 человек - бежали...".
Колонизация прошла успешно, что и говорить...
P.S. Факт, конечно, единичный, однако ж настораживающий...
.
На жаль, мало відомо, як велося сільське господарство у Вишневеччині. К.Бочкарьов наводить розмір тамтешніх податків – п’ять талерів за господарське право (“ліцензія на індивідуально-трудову діяльність”? – Ю.Р.) та два червінця за оренду млина щороку (“Очерки…”, ст. 34). При цьому не зазначається, які повинності мали нести ті, у кого термін слобід вичерпувався, яким був обсяг панщини, на якому праві врешті-решт обсаджувалися села в краї. Однак зростання кількості слобожан свідчить, що згадані умови проживання були в принципі прийнятні для переселенців з Правобережної України, як для селян, так і для городян.
Жителі ж приграничних міст, таких як, приміром, Чигрин-Дубровський, взагалі звільнялися від будь-яких податків на 20 років, однак в умовах близькості Дикого Поля були зобов’язані підтримувати у справності оборонні споруди, нести службу по охороні міста тощо (Указ І.Вишневецького від 20 березня 1636 р., текст наведений К.Бочкарьовим в “Очерках…”, ст.34, прим.3).
Про підсумки колонізаційної діяльності Ієремії Вишневецького можна судити бодай приблизно, порівнявши згадувані О.Лазаревським (“Лубенщина…”, “Киевская старина”, 1896, №3, ст.344) і Я.Відацьким (“Kniaz Jarema”, st.40-42) “подимні” списки, складені королівськими люстраторами напередодні повноліття Ієремії (1628 –1630 рр.) із так званим “списком Пшездєцкого”, точніше - “Реєстром самих лише осілих підданих князя І.Вишневецького ex originali inventari”, складеного для Михайла Сервація Вишневецького і опублікованого Пшездєцким у 1841 р. Приблизно, оскільки у частини вчених, зокрема у О.Лазаревського, він викликав серйозні сумніви. Втім, М.Грушевський цілком довіряв цьому документу (М.Грушевський, “Історія України-Руси”, т.8, ч.2, ст 46-47, примітка 3. К., “Наукова думка”, 1993). У варіанті списку, що його подає М.Грушевський, нараховується 52 населених пункти різної величини, з яких у 11, в т.ч. в Лубнах, Ромнах, Хоролі, Лохвиці, Ічні, Пирятині кількість господарств перевищувала тисячу, а в п’яти доходила до тисячі (Монастирище, Полтава, Красне тощо). Показовим в цьому плані є приклад Красного, де станом на 1628 рік мешкало менш ніж 10 чоловік, - за І.Вишневецького воно за кількістю господарств перевищило ту ж Полтаву (995 господарств і 4 млини – відповідно 812 господарств і 11 млинів). Слід, правда, враховувати, що І.Вишневецький відібрав Полтаву у коронного хорунжого Олександра Конецпольського “способом кгвалтовнымъ и военънымъ”, - отже, в більш-менш, так би мовити, “готовому” вигляді. ”(“Чтения в историческом обществе Нестора-летописца”, Акты “книг записей коронных Литовской метрики”,К., 1900, кн.14, док.34, ст.181-185). При всьому своєму скепсисі стосовно цього документу, О.Лазаревський відзначає однак зростання населення Лубенщини за часів Вишневеччини більш ніж удесятеро. “При этом, - пише вчений, - в “списке Пшездецкого” видим поселения, о которых тарифы 1630 г. вовсе не упоминают, и в которых тем не менее по этому списку значатся до 1000 дворов (Монастырище, Ичня, Глинск, Сребное, Чернухи, Корибутов)” (“Лубенщина…”, “Киевская старина”, 1896, №3, ст.344).
В свою чергу, Ян Відацький, порівнюючи згадані вище люстраторські списки з невідомим нам ближче документом, датованим 1646 р., відзначає зростання кількості населення “задніпрянських добр” князя Ієремії з 4,5 тис. до, відповідно, 230 тис. чол., які жили в 30 містах (з них 20 фортифікованих) і численних селах (Widacki, st.42).
Вчені висувають протирічні думки з приводу щорічних доходів з задніпровських маєтностей князя Ієремії Вишневецького. К Бочкарьов наводить цифру 195 тис. злотих на рік. Ян Відацький цитує В.Томкевича, котрий подає дані про 600 тис., вважаючи однак цю цифру перебільшеною – доходи князя Острозького-Заславського, котрий мав землі більше, ніж Ієремія, становили, для порівняння, близько 200 тис. злотих на рік. “Можна справді підозрювати, що Ієремії, будучи кращим, ніж Заславський, господарем, вдавалося мати зі своїх маєтків більше зиску, - пише Відацький. – Можливо, але також потрібно пам’ятати, що значна частина маєтностей І.Вишневецького була осаджена на правах слобід, а, значить, доходів князеві – на разі – не приносила” (Widacki, st.43).
.
Ієремія Вишневецький: спроба реабілітації
Юрій Рудницький
